domingo, 27 de abril de 2014

Таракан плазує


Чобіт мій не давить таракана --
Він бо ж лазить тоді, як світла немає.
А я сплю в той час... Тіло моє спочиває...
Ось в чім справа неугоди моєї! Хтось задумався,
До чого ось ця стрічка віршів досягає?

Таракан плазує. Він не спочиває. Все шукає.
А що? Він і сам не знає. Його доля плазувати
Гидкістю, від себе, людей усіх відкидати...
Його сила все інфекціювати. Облямовувати --
рудими кольорами, будь-які здобутки других.

Таракан! Не такий же "великан"... Як, напевне,
-- "він і думає?..", що є. А все таки пошкода,
його буття, є велика тай безмірна, для людини,
на просторості її спокійного життя.
Таракан плазує темню ніччю, -- Як світла нема!

quarta-feira, 23 de abril de 2014

Чи може забути?


При битій дорозі, прибиті кайдани!
Земля їх тримає у серці своїм.
Чи може країна забути дитину -
Дитину великого сна,
минулих велетніх часів?

Вікових людей подій боротьби
Немало під землю сховалось -
Були вони вічні тоді...
Та й вічні вони зараз стоять
- перед нашими вічми...

Як зорі сіяють при битій дорозі,
яку спростувати нам даний наказ!
Розірвати кайдани відразу,
тепер тай на завжди!
Нема що чекати. Година ось ця!..
Життя наша мить, та й воля,
та й слава нової години,
Нехай зріднює всіх нас -

Рідна хата, ворота відкриті,
розмова про все що цікаве...
Вражіння серце не давить,
Здається неначебто в сні?
- Один спомин велетніх часів.

Тоді була мрія...
Зеленіли дерева, в повітрі
розносився запах цьвітів.
Жили як уміли.
Брати для братів.
Аж поки кайдани прибиті,
при битій дорозі,
змінили - в зневагу, спокій!

Чи може забути, хтось, таких дій?