Шевченко

М'яча очами
світ побачив Україну!


Потрясся стадіон
-- "Chevchenko"
сколихнув клітку
на великий удар
в рамку воріт:
Гол!.. Гол!.. Гол!..


Герой держави
"Писменник" народу..
Не пише словами;
Своїми ногами дає Україні
найкраще що має.
Він є патріот!..


Футбольних вершин
він здобув. Не забув:
Збірна сила в однім
-- в тім що кожний
дає все що він має.
Не жаліє себе. Других
поважає й ворота чужі,
закриті своїм,
відкриває!


Не забудуть шведи --
Та й увемь світ пам'ятає:
Найкращий гравець України
Не словами державу "співає"
Він найкраще дає для країни
А найкраще -- "Світ" бачив,
тільки нога його знає!


Шевченко!.. Слава тобі...
Слава Україні!
Нехай ноги твої іще багато
тебе носять...

Заспівайте

Хлопці!
Заспівайте Кобзаря.
Нехай вітер завіває
Нехай серце ваше грає
А дівчина хай танцює
Й світ хай знає
Що Вкраїна не сумує!

O teu veneno

Veneno de serpente é menos ferino
que da língua tua o destilado...
Tu não percebes quê males causas
aos co-irmãos te rodeando ao lado.


A tua mente é tão estreita...
Tu pensas ser a mais perfeita.
Os que contigo se relacionam, de ti
se afastam cada vez mais –
Tu os desfazes, fazendo deles
– simples ineptos e serviçais...
Nem mais percebes que fazes mal...
Será possível, ser tão de baixo astral?


Já falas tudo sem pensares...
“Inventas” coisas que não houveram.
Dizes até que, quando infante foste –
com seus dois anos “mirabolantes”,
vestias manto sábio de instrutora –
Lições prestavas de comportamento.
–- Já eras sábia e insigne preletora!..
Sugiro que deixes de sonhar, Senhora!


Veneno de serpente é menos ferino
que as palavras tuas. Quando resolves
tagarelar façanhas tuas, a ninguém
concedes o direito de contestar-te...
Mentiras tuas são sempre verdades!
Dos outros as verdades não existem.
Na tua mente – os outros pensamentos
são passageiros. Eternos, apenas teus!


Junho de 2012

Коли приходить весна

Сорока весело кричала
"Зима вже минає!
Ось літо приходить
Вже сонечко сяє!"


Та й місяць сміявся...
Далеко від лютого
себе почував.
Під теплою ніччу гуляв.


"... ча, ча, ча"
Співає так сорока
А танцює так дівча.


Обійми моє серденько
і я дам тобі кільця!


Буду я твій соловейко
а зозуля ти, моє дівча!
"... ча, ча, ча".


Зима минає вже
Та й весна обійме все!
Від початку ранку дня
аж до самої ночі кінця.


Сорока весело кричала.
Я весело щось думав --
згадати не можу...
Але тобі можу дати
чого забажаєш, дівча!..

Ось така країна оця

Холодний вітер повіває
А сонце, із поза хмари,
ледве, ледве виглядає.
В саду зеленім квіти
-- забарвленням своїм,
кольори відбивають...


Метелики свій танець
виконують весело!
А ще весна і не прийшла.
Та й ночі не так і теплі,
бо ще не скінчилась зима.
Ось така є країна оця!..


Дівчата тут дуже красиві.
Своє що найважніше мають,
не закривають аж ніяк...
Від голови до ніг --
хлопчатам очі відбивають!
І сам гигант стає дурак.


Усе віддасть що має --
упавши ниць. гроші, рідню.
Дівоче серце зради покохає
Тоді, коли прийде весна,
Нічого й не спам'ятає --
буде чекати другу зиму!..

Життя наше

Життя наше немов та порошинка --
Що вітер бурливо, поза кордони,
Безжально й без питання закидає.
Чи хочеш ти, чи хочу я...
Ніхто своєї долі, так як бажавби
Якимсь можливим чином подолає!..


Ось так і сталося й для мене.
-- Лишив куточок в якім родився.
Дитина був, не розумів в чім що?
В чужому краю якось опинився!
Й ніхто не має віри що ось це я.
Якаж це не погідна є доля моя!..


Шукав своїх фамілійців... Найшов!
З Полтавщини вони, із хутора Щоми.
Послав листа -- E-mail. Відповіли:
"Тебе не знаєм, хоч ми також Щоми;
Казали нам що ти скінчився іще тут
-- як 45-ий рік був гіркий крут!".


Усю правду вони знають. Ім'я моє,
Мого батька, та маму пам'ятають...
Не розуміють лишень одне: Як було
можливо залишити, нам свою країну,
в часи які гармати руйнували все.
Чи прийде час відплати на це все?

Farsantes marsupiais

Covil de feras travestidas
de sombras angelicais...
Sentam-se ao lado
uns dos outros porém,
odeiam-se mutuamente!
E quantos, no mundo, os tem!

São como pedras de granito
que, a simples marteladas,
se desfazem em poeira...


De fortaleza da fé robusta
não se encontra neles
nem mesmo os mínimos sinais.


São coletores de abençoadas
regalias de sacras benesses.
Que seja claro, das materiais!


As outras, se distribuam
aos pequeninos e inocentes --
Não pensantes seres da terra.
Os simples humanos, escolhidos
para serem adeptos do além...
E que não duvidem de ninguém!


Dos miseráveis heróis emergem.
Assim se deu com Jean Valjean
-- Ao condenado ser por roubo,
Tornou-se um provedor astuto.
A vida da cidade fez florescer.
Porém, Javert aturdia lhe o ser.


Não há quem possa não merecer
uma confiança. Ao menos de leve,
percebe-se, a quem se a deve...
De diálogos socráticos se infere
que a verdade só se encontra --
sempre na dúvida que prolifere.


De certas premissas concatenadas,
extraimos conclusões possíveis...
Podem falsas ou verdadeiras serem,
segundo o quê as ambas premissas
-- do silogismo, em si contiverem.
Duvide dos argumento que se fizerem!


Do covil de feras travestidas
de suaves sombras angelicais,
nada espere do que os silogismos
de premissas falsas, que darão
argumentos válidos -- conduzindo
a concluzões falsas e irreais!..