Мене, текел, фарес

Послухайте!

Urbi et urbe...
Послухайте слово моє!
Для всіх воно потрібне
-- часами звучить твердо,
часами доходить до вух
як шовк м'ягкий,
як шелест листя
котре вітер весною
на своїх крилах несе.
Urbi et orbe...
Моє слово спокійно
саме пропонує себе...
Мене, текел, фарес

Город новий збудував
У нім посадився --
Жити спокійно задумав
Від горя та "смерті"
відказатись я забажав!
Чи булоб так можливо,
я навіть не думав
-- Я мав свою дійснісьть.
Тож нею і все виробляв...
Другої руки над моєю
не думав дізнатись!..
Нерухомий мій досвід
мені всі шляхи малював.

Несподівано, на собі,
почув силу могутьню
Не звичайну розмову зв'язала,
Повз хитання стін палацу мого,
Рука -- мені не знайома,
на таблиці кольорів сніго-вітряних,
ось таке написала:
"Мене, текел, фарес".
"На звіті твоїм, ти легкий
-- Твоє слово пусте,
твоя дія неплідна, а
роздуми твої всі не плідні.
Сьогодні кінець твоїй славі.
Твій город зруйнують
Розкидають стіни його як той попіл.
Раджу тобі: Шукай переміни!"

Зрозумів я тоді
Крім кулі моєї Землі
існують ще інші простори.
Оглядають мене шпигуни
-- шпигуни мултіверсів
розумнішої стройки...

Задумав я й пропонував:
Збудую город новий --
давно таке бажання мав.
Тай збудував!