Вона не прозувала

Вона не прозувала.
Пропозиції про щось
-- хоч будь-яке, не мала.
Лишень співала,
пісню чужу;
Своєї ж бо не знала!

Ось так казала:
"Полетіли журавлі,
В чужому краю скатувались.
Від чого -- вони не знали,
Назавжди заховались.
Боялися свого й себе боялись.
В чужім краю, словом чужим --
Смішно, самі з собою,
із себе саміх сміялись."

Ось так вона співала.
Прозово не говорила,
та віршів не підбірала
-- Казала все що вітер
навіював її. І це, як тільки
-- раненько, на ноги вставала.

Хата її, на краю села стояла.
А там вітер крила ламає,
бунтує дерева: Високі тополі
додолу згинає. Та й журавлям
спокою не дає -- В край чужий
(по неволі) їх виганяє!
Тоді дівчина, що не прозує,
вісеньку про жіравлів співає:

"Полетіли журавлі,
В чужому краю скатувались.
Смішно, самі з собою,
із себе саміх сміялись."